Попри духовну кризу, яку переживає суспільство, є певні підстави для оптимізму. Люди втомилися від віртуального світу та новітніх комп’ютерних технологій, тож більше цікавляться живим театральним мистецтвом. З’являються нові театри, які нерідко ставлять перед собою досить серйозні завдання та мірою можливостей утілюють їх. Один із них – Класичний Художній Альтернативний Театр, що створений на противагу духовному сурогату.
Кілька років тому існував телевізійний благодійний проект «30 сонячних поезій», де актори й поети читали сучасні та класичні твори. Однак через брак фінансової підтримки він припинив своє існування. А втім та розпочата справа не минула даремно. Невдовзі в Київському театрі «Актор» з’явилася вистава «30 сонячних поезій» за творами Катаріни Сінчилло, яку втілили заслужені артисти України Віктор Кошель та Олена Хижна.
Робота над першою окремою постановкою – містичною феєрією «До», яку написала Катаріна Сінчилло, тривала близько трьох років. Окрім автора над нею працювали народний артист України Валентин Шестопалов, заслужені артисти Віктор Кошель, Євген Нищук, Олена Хижна, актори Анатолій Суханов, Ольга Джигурда та інші. В основі твору – любовний трикутник – жінка та двоє чоловіків, кожен з яких кохає її по-своєму. Герої намагаються знайти вихід із життєвого лабіринту, який самі й утворили. Їхнє тіло перетворюється на в’язницю для власної душі. Змінити що-небудь бракує мужності та душевного спокою. Автори не ставили за мету глядачам обов’язкове розуміння усіх подробиць та деталей цієї містичної феєрії. Важливішим було досягти позитивного впливу на свідомість. Вже після прем’єри стало очевидним, що з’явився самобутній творчий колектив.
А другий театральний сезон КХАТ розпочав прем’єрою «Чайки» Антона Чехова. За
жанром це сучасний романс на дві дії. Тут кожен герой грає на якомусь музичному інструменті, що відповідає його внутрішній сутності. Наживо звучать відомі романси, що по-особливому розкривають загадковий характер персонажів. Природно, що після російської класики театр звернувся до української драматургії. Катаріну Сінчилло зацікавила маловідома п’єса Лесі Українки «Йоганна, жінка Хусова». Хоча події сягають сивої давнини, схожість ситуацій та поведінка персонажів створюють відчуття сьогодення. Йдеться про низькі плотські пристрасті та про високе кохання, про матеріальний добробут і злети душі, про прагнення влади і усвідомлення істинної волі, про те, як ми стаємо заручниками власних бажань. І, звичайно ж, ця вистава про Віру та Любов.
Роль Йоганни виконує Катаріна Сінчилло. Це особливий образ, особлива постать, адже Йоганна бачила розп’яття Христа, а потім його воскресіння. В ролі Хуси актор Віктор Кошель, візуально схожий на письменника Миколу Хвильового. Свого часу він зіграв його у фільмі «Я той, хто є». Там цей герой помирає від серцевого нападу, тому що влада, якій він служив, засудила до розстрілу його матір. Так само гине герой драми Лесі Українки Хуса, коли дізнається, що римляни, яким він теж служив, засудили до страти дружину Йоганну як державну злочинницю через зв’язок з Христом.
Актор Юрій Шульган виконує одразу дві дуже несхожі ролі. Спершу, це шляхетний чоловік, римлянин Публій, а потім – стара жінка, мати Хуси Мелхола, що не хоче зраджувати звичаям свого народу. Можна лише дивуватися, як актор вміє так швидко перевтілюватися. Образ жінки Публія Марції втілила на сцені Ольга Джигурда. До речі, артистка раніше майже не розмовляла українською мовою, а тут все звучить досить природно і навіть вишукано. Успішними стали творчі дебюти для Олени Колесник (роль Сабіни) та Альони Загорської (роль Рабині), їхні ролі не головні та запам’ятовуються надовго.
У назві Театру є слово класичний, але колектив працює й над втіленням сучасної драматургії, якщо в ній порушуються вічні проблеми, що в усі часи хвилювали людей. Саме такою є п’єса сучасних драматургів Сергія Кисельова та Андрія Рушковського «Єврейський годинник», якою КХАТ відкрив свій третій театральний сезон. Характери персонажів «Єврейського годинника» перегукуються з чеховськими героями. Доля цих людей не склалася. Вони шукають шляхи як стати особистостями, намагаються зрозуміти, які цінності є справжніми у цьому житті. Начебто такі різні типи – бізнесмен, охоронець, політолог, вчителька, лікар, жінка-депутат та у фіналі з’ясовується, що між ними зовсім немає прірви. Вистава про те, що відбувається з нами, коли на терезах сумління переважує добро чи зло, якими нас створив Бог і якими ми себе творимо самі. Мабуть, ще зарано давати остаточну оцінку новій постановці, над нею продовжують працювати, і щоразу вистава звучить по-іншому.
Всі роботи театру різняться за змістом і формою втілення драматургічного матеріалу, однак їх об’єднує пошук художньої правди та реалізму. Крім вистав за останні два роки презентовано кілька концертних програм: «Очи черные», «Только раз бывает в жизни встреча» та «Театральні вечорниці». Кожна з них – наче міні-вистава.
Очевидно, що у прискіпливого критика можуть бути зауваження до вистав, але театр, якому лише два роки, активно розвивається, шукаючи власні шляхи вдосконалення.
Едуард Овчаренко
„Газета культура і життя” №5, 1 лютого 2013 року.
