Більшість жителів нашої держави добре пам’ятають радянський фільм „Собака на сіні” за п’єсою Лопе де Вега. Однак, на всьому пострадянському просторі в останні десятиліття ніхто з режисерів не наважувався здійснити сценічне прочитання цього всесвітньо відомого твору. Але потрібно ж комусь починати. Саме в Класичному Художньому Альтернативному Театрі, де ніколи не боялися складних завдань, було вирішено, що саме ця п’єса має поповнити його репертуар. Задум здійснити постановку „Собаки на сіні” виник у художнього керівника КХАТу Катаріни Сінчілло ще у дитинстві. Зовні вона дуже нагадувала Маргариту Терехову, схожими були голос та жести, а на всіх прослуховуваннях Катаріна виконувала роль Діани.
Від дитячої мрії – до втілення її у життя минуло кілька десятиліть. Звичайно, можна було просто скопіювати художній фільм, однак КХАТ засвідчив попередніми постановками, що ставить перед собою дуже високу творчу планку. Отож, цього разу була здійснена смілива, і, як на мене, досить вдала спроба, зануритися у зміст твору значно глибше, ніж це зроблено у фільмі.
„Завдання, яке я поставила перед співтворцями вистави було надскладним – відшукати глибоке художнє рішення, гідне класичного психологічного театру в рамках жанру ліричної комедії і створити зворушливу виставу – свято в стилі іспанського карнавалу з фехтуванням, співом, декламацією, танцями, швидкими перевтіленнями, грою на гітарі та історичними обрядовими привітаннями”, — розповіла К.Сінчілло.
Першим кроком до нової постановки стало здійснення режисером компіляції, що по суті відокремлює її від сценарію фільму та оригіналу п’єси. Це була заявка на суто авторське постановочне рішення. До безсмертних текстів Лопе де Вега не було додано жодного слова, але дещо змінена фабула, збагачено і виведено на перший план роль Арнарди, а деяких інших персонажів навпаки скорочено, як і п’єсу в цілому.
Так само як і попередні постановки театру, ця вистава створювалась у творчому тандемі з заслуженим артистом України Віктором Кошелем. Музичне рішення вистави складається із двох частин – з одного боку це фонограма, що скомпонована з шедеврів іспанської класичної гітари, ідея якої належить Катаріні, а з іншого – жива гітара і пісні, що спеціально для цієї вистави склав і виконує Віктор. Цікавою режисерською знахідкою було зробити листи кохання, з яких починається інтрига, червоного кольору і їх дуже багато, а наприкінці вони заповнюють собою майже всю сцену. Так само червоним стало все, до чого торкаються закохані. Інший режисерській хід, що так сподобався багатьом глядачам – три наречені в одному домі з одним коханням на трьох та одна жінка у трьох іпостасях, коли текст однієї героїні звучить відлунням з вуст двох інших. А райські пташки, що символізують надію кожного з героїв, у фіналі опиняються в одному гнізді у невеликій скрині, де б мали бути папери на графський спадок. Таким чином у фіналі вистави стверджується думка, що найцінніше – це коли „душа може здійснити свою надію”, а справжнє кохання – здатність допомогти людині її здійснити.
Для багатьох ця постановка стала дебютом. Якщо для Вероніки Ярцевої це дебют на професійній сцені після закінчення Дніпропетровського театрального училища, то для Ірини Бенюк, яка вже встигла виявити себе як самобутня акторка, це дебют режисера-репетитора в КХАТі( до того свої режисерські здібності вона втілювала тільки на сценах Івано-Франківська). Віктор Кошель вперше у КХАТі виступив як постановник сценічних боїв, пригадавши минулий досвід кандидата в майстри спорту з фехтування та постановок в театрах Запоріжжя, а Тімур Ібраімов вперше продемонстрував справжні дива перевтілення, зігравши дві протилежні ролі в одній виставі, засвідчивши, що може водночас бути і комедійним, і глибоко драматичним актором.
Сценічна версія „Собаки на сіні” це вистава, яка диктує шалений темпоритм, де за півтори години режисери та актори змушують глядача багато разів переключатися зі сміху на сльози і навпаки. А ще це випадок, коли дитяча мрія стала реальністю.
Едуард ОВЧАРЕНКО
фото Катерини Щеулової
газета „Демократична Україна” № 28 (23971), 12 липня 2013 року
