Фото- Катерини Щеулової
Репертуар Класичного Художнього Альтернативного Театру допоки складається з п’яти вистав та трьох вечорів романсу, адже тут насамперед дбають про якість того, що пропонують українському глядачеві. Скільки б разів не з’являлися на сцені вистави театру, робота над їх удосконаленням триває. А в цьому театральному сезоні КХАТ представив оновлену версію Чеховської „Чайки”.
„Наша „Чайка” створювалася, можна сказати, на одному диханні. Всі актори, як зголоднілі, що скучили за справжнім театром, великою драматургією та ролями, про які мріє кожен з нас ще в театральному вузі, накинулися на цю постановку. Це був навіть не ентузіазм, а містичний захват від кожної акторської та режисерської знахідки. Все народжувалося якось само собою – легко, стрімко, невимушено. Всі актори настільки відповідали своїм персонажам, що здавалося ніби кожен у своїй ролі сповідається і розкриває найпотаємніше. Цю постановку вже подивилися письменники і дипломати, актори, режисери і критики з різних країн. Більшість з них говорить, що вона вселяє надію на все ж таки світле майбутнє сучасного театру”, — розповіла художній керівник КХАТу Катаріна Сінчілло.
Вона ж здійснила компіляцію п’єси. До чеховського тексту не було додано жодного слова, але значно скорочено сам текст, головним чином за рахунок видалення персонажів, що не впливали на розвиток сюжетної лінії. Це надало виставі динаміки, вже ніщо не відволікає від долі головних персонажів, а проблематика набуває сучасного звучання.
Не варто переказувати зміст твору, він відомий багатьом. А лише спробуємо коротко схарактеризувати гру кожного з акторів. Роль Тригоріна немов би спеціально написана для заслуженого артиста України Віктора Кошеля – інтелігентний, з зовнішністю справжнього аристократа, в якого, за твердження декого із глядачок, неможливо не закохатися, особливо коли він співає романси. Роль Аркадіної спочатку виконувала заслужена артистка України Олена Хижна, яка намагалася показати свою героїню як прагматичну, кмітливу і мудру дорослу жінку. На противагу їй Аркадіна-Сінчілло, це світська левиця, яка приховує свій вік, все ще почувається дівчинкою і плутає театр із життям. Різні актриси, які виконували і виконують роль найбільш романтичного персонажу „Чайки” – Ніни Зарєчної, теж трактують цей образ кожна по-своєму. У виконанні Катаріни Сінчілло – Ніна дуже нагадує полохливу пташку, що є водночас дуже серйозною, чуттєвою і вразливою. З подачі Ірини Бенюк Ніна це наївна весела дитина, що зростала на тлі українських пейзажів і сама є органічною часткою цієї природи. А третя виконавиця ролі Ніни – Софія Торопчина спеціально приїздить із Москви аби грати у КХАТі. У її виконанні це розумна, інтелігентна і сором’язлива дівчина, така собі провінціалка, що живе на березі озера в очікуванні свого принца. Для одного з виконавців ролі Трєплєва Олександра Васіна головне – імпровізація. Він може бути більш чи менш емоційним та точним, але зал завжди йому вірить і співчуває. Натомість Трєплєв – Михайло Голодний більш передбачуваний, але побудова його ролі вражає не менше ніж імпровізація Васіна. Медведенко у трактуванні Романа Скобнікова це сільський вчитель, красень з акордеоном; Медведенко – Юрій Шульган, замкнений і небагатослівний, грає на сопілці, а Медведенко – Андрій Горбачов, недолугий невдаха-інтелігент, що боїться бути недоречним і тому весь час намагається жартувати. Перша виконавиця ролі Маші Ольга Джигурда була екзальтованою і драматичною. Натомість молода артистка Алла Горєлкіна вражає відчайдушністю свого палкого кохання та дитячим максималізмом у ставленні до всього, що діється навколо.
Таким чином зовсім різні особистості по-своєму проживають одну й ту ж історію. Цим і відрізняється вистава у виконанні різних акторських складів. Однак ідея залишається незмінною, змінюються лише засоби її втілення. Її можна висловити цитатою з іншої вистави театру – „Все можна повернути, поки ти живий!”.
Вистава продовжує змінюватись незалежно від волі режисера та акторів, адже це об’єктивний процес. Вона ускладнюється, поглиблюється, а введення кожного нового виконавця підштовхує до нових творчих пошуків.
Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото Катерини ЩЕУЛОВОЇ
Газета “Демократична Україна” № 4 (23999), 24 січня 2014 року
