Однією з кращих програм у репертуарі Класичного Художнього Альтернативного Театру є вечір романсів „Только раз бывает в жизни встреча”, в якому звучать російські та українські класичні і сучасні романси у виконанні лауреата міжнародних та всеукраїнських пісенних конкурсів і фестивалів, заслуженого артиста України Віктора Кошеля та лірична поезія в авторському виконанні поетеси, актриси театру і кіно Катаріни Сінчілло.
Театр КХАТ намагається повною мірою використовувати музичні та вокальні таланти своїх акторів. У виставі за п’єсою Антона Чехова „Чайка” звучать російські романси, музичною є й містична феєрія „До” та нещодавня прем’єра „Собака на сіні” Лопе де Вега. А справжньою окрасою театру є музичні програми „Очи черные”, що складається з романсів та пісень про кохання українською, російською, французькою та циганською мовами, „Ностальгія” – пісні, відомі глядачам ще з їхнього дитинства та юності, що як і „Только раз бывает в жизни встреча” йдуть тільки один раз на весь театральний сезон. Власне тому і варто не пропустити цю єдину зустріч з чарівним світом справжньої поезії і романсу.
Складає їх художній керівник театру Катаріна Сінчілло. „Я добираю до концертів лише пісні, які зачіпають скрижалі моєї душі, а не ті, що сприймаю лише розумом”, — зізналася пані Катаріна.
Романс це пісня, яку розповідає душа, тому цей жанр найбільш вдалий не стільки у виконанні оперних чи естрадних співаків, як у виконанні драматичних акторів. Віктор Кошель закінчив музичну школу, а потім вже під час навчання у Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, брав уроки вокалу у відомого на весь світ співака, народного артиста Радянського Союзу Миколи Кондратюка. Він навчив його у кожному творі знаходити свої нюанси, отримувати задоволення від багатогранності переливів голосу, не форсувати звук. А якщо поєднати тонкий ліризм романсів, у виконанні Віктора Кошеля з потужною енергетикою віршів Катаріни Сінчілло, то виходить доволі незвичайний, але в той же час дуже гармонійний дует.
Були тут і романси про кохання без взаємності („Вернись, я все прощу”, „Я Вам совсем не нравлюсь”, „Не любил я ту девицу”), і ті, що відомі давнім шанувальникам театру за виставою „Чайка” („Как хорошо”, „Вечерний звон”, „Очи черные”), і романси на вірші класиків російської літератури Михайла Лермонтова („Выхожу один я на дорогу”) та Сергія Єсеніна („До свиданья друг мой, до свидания”), згадали тут і романси Олександра Вертинського („Принесла случайная молва”, „Ваши пальцы пахнут ладаном”), прозвучав улюблений романс Льва Толстого „Не вечерняя”, який він включив до своєї п’єси „Живий труп” та пісня „Матушка”, яку колись співала циганка Таня маленькому Олександру Пушкіну. Якщо більшість романсів Віктор Кошель виконував під власний акомпанемент на гітарі, то „Калитка”, „Хризантемы”, „Ямщик не гони лощадей”, „Гори, гори, моя звезда” були виконані у тандемі з чутливим акомпаніатором Мариною Левенковою (фортепіано). Окрасою вечора також стали і українські романси, які ще називають солоспівами – „Сонце низенько”, „Ой ти, дівчино з горіха зерня”, „Сива зозуленька”.
Не можливо розповісти про поезію Катаріни Сінчило, її треба чути, або принаймні читати. Але вже самі назви – „Приласкай меня нежно-розовым”, „Заговори меня, заговори”, „Приди и приспи мою душу”, „Дотронься до меня своею мыслью”, „И стих мой музыкой струится”, „О, скільки освідчень в коханні”, „Як я люблю цей дощ і самоту”, „Візьми той човен й допливи”, „За що нас Бог усіх кохає” говорять наскільки ці вірші повинні бути глибокі за змістом, настільки вони наповнені емоційно і в той же час мають дивовижну енергетику.
А завершилася музично-поетична вистава романсами, які більшість з нас знає любить з часів своєї юності – „Белой акации гроздья душистые”, „Я Вас любил”, і, звичайно ж, романс „Только раз бывает в жизни встреча”, який і дав назву цьому ліричному спектаклю.
Вистава „Только раз бывает в жизни встреча”, позбавлена надмірного академізму та водночас відрізняється від інших концертів своєю душевністю. Коли слухаєш ці романси та поезії, то на очах можуть з’явитися непрохані сльози, а після закінчення, коли виходиш на вулицю, то, як зазначила одна з шанувальниць творчості КХАТу, хочеться жити і кохати весь світ.
Едуард ОВЧАРЕНКО
Газета „Народна” № 45 (426) 23 листопада 2013 року
