Театральний сезон 2019−2020 став ювілейним (десятим) для Класичного Художнього Альтернативного Театру. Про історію та сьогодення КХАТівців наша розмова з засновницею і художнім керівником театру Катаріною Сінчілло.
— Якими були перші кроки Вашого театру?
— Класичний Художній Альтернативний Театр народився і виріс у столичному Будинку Актора. Його відкрили другим показом вистави «ДО» за моїм твором. Перший показ цієї вистави відбувся у Київському театрі «Актор».
— Як за ці роки змінилася вистава «ДО»?
— Виставу вперше змінили у восьмому театральному сезоні. Тоді був оновлений акторський склад виконавців усіх головних ролей, окрім нас з Віктором Кошелем, для яких ця вистава певною мірою автобіографічна. А до відкриття 10-го ювілейного сезону створили докорінно нову версію вистави, навіть змінили її назву на «ДО і ПОТІМ».
У цій версії бере участь зірка світового рівня, народна артистка України Людмила Марцевич, яка сама запропонувала співпрацю КХАТу після перегляду нашої вистави «Гамлет». У новій версії залишився тільки один чоловік в оточенні жінок, які насправді символізують різні іпостасі однієї жінки. Її сповідь і лягла в основу сюжету.
— Чому з української класики до свого репертуару Ви обрали саме маловідому п’єсу Лесі Українки «Йоганна жінка Хусова»?
— Довго не могла зрозуміти, чому я перечитую і відкладаю цю п’єсу. Я дуже давно захоплююся творчістю Лесі Українки. Коли навчалася в інституті, то грала Кассандру. Завжди мріяла зіграти Мавку, вважала, що ця історія про мене.
Навіщо ставити «Йоганну», зрозуміла тільки в Єрусалимі. Там свого часу ми купили частину костюмів для цієї вистави. Леся Українка написала цей твір як драматичний етюд, що залишає простір для режисерського трактування, можливості дофантазувати фінал.
Це — найпотужніший твір про послідовників Ісуса Христа, про сумління та віру, про справжню свободу, про конфлікт між ментальним, духовним та тілесним, матеріальним існуванням людини.
Після вінчання, коли наше життя з Віктором Кошелем розділилося на до і потім, ми не змогли оминути такої теми. Тому, мабуть, я підсвідомо шукала таку п’єсу.
— В афіші Вашого театру — «Чайка» Антона Чехова, «Зірка Б…» Міхая Себастіана, «Собака на сіні» Лопе де Вега, «Гамлет» Вільяма Шекспіра. У чому, на Вашу думку, сьогодні значення класики?
— Другою виставою КХАТу стала чеховська «Чайка». Наша перша смілива трактовка відомого класичного твору, що привернула увагу київських глядачів та критиків.
Ця вистава весь час видозмінюється, версії її постановок у КХАТі — це зовсім не схожі одна на одну вистави не тільки з різними трактовками сюжету, але й характерів, поведінки персонажів. Я у різних версіях граю то Аркадіну, то Ніну і навіть не можу визначитись, яка з цих героїнь мені ближча.
Схожу долю має й вистава «Зірка Б», де двох головних героїв — протагоніста й антагоніста — по черзі зіграв Віктор Кошель. І навіть важко сказати, в якій він більш переконливий — в ролі Маріна Мірою чи Гріга.
«Собака на сіні» — це найулюбленіша вистава наших глядачів, яка проходить з аншлагами навіть на великій сцені Українського Дому. В ній змінювалося багато виконавців, незмінною залишалася тільки я в ролі Діани, графині де Бель Флор.
Але вершиною своєї акторської кар’єри вважаю «Гамлета». Це — вистава, якою я пишаюсь як актриса, і як режисер-постановник, автор режисерської компіляції. Сьогодні «Гамлет» — візитівка КХАТу. Бо цей твір унікальний у першу чергу своїм сценічним прочитанням класики світової драматургії, без якої, на думку КХАТівців, сучасний театр не має сенсу.
— Ваш театр має у назві слово Класичний. Але до свого репертуару Ви обрали і сучасну драматургію — «Єврейський годинник» Сергія Кисельова та Андрія Рушковського, «Морг № 5» Неди Нежданої та «Придурки» Олександра Карабчієвського.
— Всі сучасні п’єси, які КХАТ обирає до постановки, — це гідні рівня класичної драматургії твори. Їхні автори — це кияни, які дихали і дихають з нами одним повітрям, жили і живуть тими самими проблемами, мають спільні з нами погляди, тобто є нашими сучасниками, співвітчизниками та однодумцями в усіх сенсах.
— Чому Ви вирішили українізувати історію про графа Каліостро і перенести події з російської глибинки до Полтавщини?
— Нам подобаються сміливі театральні експерименти, також ми за збереження і поглиблення вітчизняних театральних традицій. Тому це наша авторська версія історії про графа Каліостро, написана за мотивами Олексія Толстого. Вона, як і всі інші наші постановки, базується на історичних припущеннях. Вийшло дуже цікаво, подекуди несподівано, навіть для нас самих.
— Яке місце в репертуарі КХАТу посідають музично-поетичні вистави?
— Спочатку планували, що наш театр матиме у своїй назві слово поетичний — КХАПТ. Але ж поезія — це не тільки вірші, це — високий стиль, це коли прози замало, щоб передати почуття та емоції, що зашкалюють.
— Хто раніше працював у Вашому театрі і хто виходить на сцену нині?
— Після засновників нашого театру (мене і Віктора Кошеля) найдовше у КХАТі служить Тімур Ібраімов, улюбленець київських глядачів, особливо жінок. Наступним до театру прийшов Валерій Рождественський, блискучий комік та зворушливий лірик, він грає у більшості вистав. Продовжує своє вдосконалення в професії молода актриса Олександра Рудницька. Нашим глядачам мабуть, вже важко уявити КХАТ без Тетяни Лозіної, багатогранної особистості та різнопланової актриси.
Досвідчений київський актор Віктор Кошевенко теж став окрасою КХАТу, Тут він розкрився в повній мірі, як глибоко психологічний актор, що переконливо працює не тільки в манері гротескного театру форми, але й майстерно поєднує її зі сповідальністю реалістичного театру. Не залишилось непоміченим глядачами і творче зростання молодої талановитої актриси Тетяни Бучацької, повернення в професію після довготривалої перерви енергетично потужної актриси Олени Кожухарової, привабливість та дотепність юної актриси Ангеліни Грищенко, східна грація актриси Валерії Московенко та дебют на професіональній сцені студента актора Артура Алієва. Надіслали запрошення іменитим акторам, що вже є частиною історії театрального мистецтва. Як складеться наша з ними співпраця, покаже майбутнє.
— В інших театрах є художники-постановники, хормейстери, балетмейстери, звукорежисери, освітлювачі та ін. А хто цим займається у КХАТі?
— У нашому театрі всім займається команда однодумців. Тому ми не шукаємо просто разових акторів, а прагнемо розвивати усталену трупу.
— Попри те, що ювілейний театральний сезон довелося завершити раніше у зв’язку з карантином, Ви встигли зробити багато. Одна з Ваших нових постановок стала другим зверненням КХАТу до творчості Антона Чехова.
— Чехов не просто цікавий, він геній світового масштабу. А як драматург — він такий неповторний, що навіть порівняти його немає з ким. Не всі актори можуть грати Чехова, не всім режисерам він відкривається. Це дуже витончений майстер, який заглиблюючись у психологію стосунків, характерів та вчинків своїх персонажів, дозволяє глядачам у кожному впізнати себе.
Наша вистава називається «Ведмідь.ua», а не просто «Ведмідь», як п’єса Антона Чехова. Тому місце дії (Україна) закладено вже в назві. Певною мірою цю виставу можна назвати продовженням та розвитком теми спектаклю про графа Каліостро, яка нам з заслуженим артистом України Віктором Кошелем, як режисерам-постановникам, дуже сподобалася. Але це все ж таки інша історія, дуже сучасна, актуальна сьогодні.
— Як і коли виникла ідея вистави «Ведмідь.ua»?
— Це було влітку минулого року. Ми з Віктором відпочивали у Чорногорії, де відбувається фестиваль «Котор-Арт». Ми намагаємося не проґавити жодної театральної події цього міжнародного проєкту. Нас вразила моновистава за Чеховим і захопила ідея зробити власну українську самобутню й неповторну версію цього твору. Коли повернулися до Києва, то вже у вересні почали сезон з втілення в життя своїх намірів. Під час репетицій відбулася заміна актора, що мав грати Смірнова, і все стало на свої місця.
— Чи змінювали Ви щось в авторському тексті?
— Ми ніколи не доповнюємо світових шедеврів своїми авторськими текстами. Фішка КХАТу — це відтворення подій, які є в п’єсі, але відбуваються за лаштунками, або без слів. Ми ставимо те, що написано в автора, треба тільки уважніше читати. Це, на мій погляд, і є справжня режисура. Не дописувати свої фантазії до текстів автора, а відкривати те, що є в його текстах.
Одна з найглобальніших проблем людства сьогодні, про яку ми говоримо у виставі, це самотність чоловіків і жінок, які живуть поруч, але не сприймають один одного через недосконалість. Бог розділив нас на дві половинки — чоловіків і жінок, і це був його найкращий жарт. Наші мрії можуть здійснюватися тільки тоді, коли ми в парі, коли приймаємо свою половинку, хоча б якою недосконалою вона не здавалася б.
— Вистава стала бенефісом для одної з провідних актрис КХАТу Тетяни Лозіної.
— Тетяна вже 25 років самовіддано служить театру. 20 років працювала у Київському академічному театрі юного глядача на Липках, нині — у КХАТі. Також вона виконує обов’язки завідувачки трупи та заступника директора театру. В її репертуарному листі ролі, про які може тільки мріяти будь-яка актриса — Королева Гертруда в «Гамлеті» Вільяма Шекспіра, Мадмуазель Ку-ку в «Зірці Б…» Міхая Себастіана, Анарда в «Собаці на сіні» Лопе де Вега, Федора Іванівна в «Ночі з графом Каліостро» за мотивами Олексія Толстого, Марція та Мелхола в «Йоганні» Лесі Українки, Віка в «Морзі № 5» Неди Нежданої, Інна в «Придурках» Олександра Карабчієвського, Проститутка та Лікарка в «Єврейському годиннику» Сергія Кисельова та Андрія Рушковського.
Для актора Володимира Волка (Григорій Смірнов) це була перша головна роль з таким великими текстовим навантаженням у театрі, до цього він більше працював у кіно. Його природна привабливість, притаманна йому органіка, зовнішність позитивного персонажа, почуття гумору, що співпало з почуттям гумору режисера вистави, допомогли Володимиру зробити свого героя зрозумілим всім глядачам та симпатичним усім глядачкам у залі.
Для актриси Ангеліни Грищенко (Лукерія) це теж перша серйозна роль в театрі, яка була створена власне для неї, з урахуванням її психофізики. Вже на першій прем’єрі-бенефісі Тетяни Лозіної майже кожна реприза молодої виконавиці викликала сміх та оплески. Ми, режисери, намагалися створити максимум ситуацій, в яких вона могла б розкрити свою акторську обдарованість. А Тетяна Бучацька на першій прем’єрі грала невеличку роль Одарки.
Сценографія вистави — це сімейний склеп, де під портретом померлого чоловіка, що зраджував і не кохав свою дружину, живе весільна сукня та гротескно величезна конвалія. Костюми та пластика підкреслюють принади жіночого царства, в яке потрапляє головний герой сновидінь їхньої хазяйки.
— Можна з упевненістю сказати, що ювілейний сезон Вашого театру пройшов під знаком Антона Чехова. Адже КХАТ представив прем’єру нової версії вистави «Чайка», одну з головних ролей в якій грає народна артистка України Лариса Кадочнікова.
— Прем'єра відбулася в день народження КХАТу. Під час вистави була відзнята її відеоверсія, зроблено фото для книги про Ларису Валентинівну Кадочнікову. Адже й для неї, живої легенди театру і кіно, зірки світового рівня, нагородженої багатьма найпрестижнішими міжнародними преміями, в тому числі й Голівудом, народної артистки України, ця постановка стала знаковою. Бо вперше глядачі побачили велику актрису в ролі Аркадіної в легендарній чеховській «Чайці». Роль, що ніби написана для неї і про неї. У глядачів, що добре знають її біографію, склалося враження, що вона нічого не грає й розмовляє не чеховськими текстами, а говорить від себе і про себе, про свою долю, як приклад актриси, для якої не існує ані старості, ані смерті: «Ось вам, як ципочка, хоч п’ятнадцятирічну дівчинку грати!» В цьому місці вистави зала вибухнула оплесками. І дійсно, окрім величезного акторського досвіду і таланту, геніальної стрічки «Тіні забутих предків» Параджанова, скарбниці зіграних нею ролей у Національному театрі ім. Лесі Українки та в кіно, Кадочнікова уособлює собою диво природи, що попри всі її закони залишається дивовижною жінкою з королівською поставою та легкою ходою, не підвладною часу жінкою без віку. Вона довго думала і вагалася, радилася з художнім керівником театру, в якому працює, перш ніж дати згоду на участь у цій постановці.
— А як відбулося знайомство Лариси Валентинівни з КХАТом?
— Колега по Національному академічному театру ім. Лесі Українки, актор та головний режисер нашого театру, заслужений артист України Віктор Кошель запросив її на виставу «Гамлет». Вона була приємно здивована і водночас вражена тим, що відкрила для себе такий цікавий театр у Києві. Потім декілька разів поспіль Лариса Валентинівна подивилася «Зірку Б…» Міхая Себастіна, а згодом — і всі інші вистави театру. Приблизно три роки вона розмірковувала, знайомилася з КХАТом.
За збігом обставин, як і свого часу МХАТ, прем’єрою першої версії «Чайки» Антона Чехова КХАТ відкривав свій 2-ий театральний сезон 11 вересня 2011 року. Увагу глядачів тоді привернула оригінальна режисерська компіляція одного з найвідоміших шедеврів світової драматургії, нова незвичайна трактовка персонажів, сучасне сповідальне звучання та дивовижне відчуття славнозвісної чеховської атмосфери. Ми, зголоднілі за роботою актори, тоді за три місяці створили предтечу майбутнього шедевра, що власне багато в чому і визначило долю самого КХАТу. З кожною новою версією, новим акторським складом вистава вдосконалювалася і поглиблювалася, вона переживала певні етапи свого розвитку, готуючись до Прем’єри романсу з зіркою.
Наприкінці минулого сезону ми віддали нашу компіляцію п’єси Кадочніковій і почали думати, як режисери, над новою версією, ще фактично не маючи її згоди, і тільки в жовтні-листопаді розпочали репетиції. В порівнянні з першою версією це геть інша вистава. Зріла, доросла, глибока, витримана роками, як добре вино, що перебродило й настоялося. З першого складу одну й ту саму роль Бориса Олексійовича Тригоріна грає тільки заслужений артист України Віктор Кошель. Я в першій версії грала Аркадіну, тепер граю Ніну Зарєчну, решта акторів КХАТу грають у цій виставі вперше. Зараз це справжній зірковий склад КХАТівської «Чайки»: Ірина Миколаївна Аркадіна — народна артистка України Лариса Кадочнікова, Борис Олексійович Тригорін — заслужений артист України Віктор Кошель, Ніна Михайлівна Зарєчна — артистка Катаріна Сінчілло, Семен Семенович Медведенко — артист Віктор Кошевенко, Маша — артистка Тетяна Лозіна. І наймолодший актор цього складу Володимир Волк грає Костянтина Гавриловича Трєплєва.
— Чим планує Класичний Художній Альтернативний Театр порадувати своїх шанувальників в 11-му театральному сезоні?
— Карантин став для нас періодом переосмислення себе, всього, що зроблено, творчих перемог и помилок, своєї ролі, як засновників КХАТу, в його подальшому розвитку і становленні. Головним в роботі КХАТу залишається вдосконалення і зростання існуючих вистав, виведення їх на новий якісний рівень, творче зростання трупи. В сезоні, що закінчився довгою паузою в роботі усіх театрів світу, КХАТ встиг випустити рекордну для себе кількість прем’єр, включаючи нові версії минулих вистав. Та всі бажаючі не встигли ще їх подивитися. Так наша нова «Чайка» з Ларисою Кадочніковою пройшла всього тільки один раз, прем’єра «До і потім» з Людмилою Марцевич — три рази, як і «Ведмідь.ua». Цим виставам конче необхідна зараз співпраця з глядачем. Бо саме глядач є співтворцем в театрі, і від його співіснування з виставою, залежить подальша доля всіх постановок. До нашої рідної основної сцени у Будинку актора, де можна подивитися весь репертуар КХАТу, плануємо додати творчі експерименти на новій мікросцені, що відкриємо у новому сезоні, та продовження виведення деяких вистав на велику сцену Українського Дому. А також, розпочинаємо роботу над новою постановкою. Але все це поки що наші секрети. Головне, щоб всі театри у вересні змогли повернутися до нормальної роботи у звичному режимі, щоб зняли усі карантинні обмеження і відбулася довгоочікувана зустріч акторів зі своїми улюбленими глядачами.
